Кримінал, кредити та масонські ордени: що відомо про скандального Олександра Поворознюка?
Про це пише портал Антикор.
Пошуковик слухняно видає клікабельні заголовки типу «Поворознюк обматюкав журналіста», «Поворознюк сказав, що футболістам платять ні за що», «Поворознюк розповів, за що сидів» тощо. Проте той самий ГУГЛ на запит «Олександр Поворознюк» видає ще одну цікаву інформацію: «деякі результати вилучено згідно із законом про захист даних у Європі». Це означає, що персонаж, який нічого про себе не приховує та заробляє на хайпі, щось в інтернеті чистить. Тому виникає запитання – що?
Варіантів тут декілька. По-перше, всім відомо, що Олександр Поворознюк двічі відбував термін у місцях ув’язнення. Як він сам каже, перший раз – за те, що під час служби у лавах радянської армії побив офіцера та сержанта, другий – за крадіжку двох каністр солярки. Причому складається враження, що обома цими судимостями він пишається. Втім, якщо справа була саме так, як він каже, то тут її засуджувати нема за що: захист від нестатутних стосунків у радянській армії жодним чином не повинен бути засуджений, а щодо крадіжки солярки – то хто в нашій колишній країні не тягнув усе, що під руку потрапило?
Проте, як заявив сам Олександр Поворознюк в інтерв’ю Наталії Мосейчук, "я тричі судимий". Із двома судимостями все зрозуміло. Але ж за що була третя? Чому з теми про неї Олександр Поворознюк «стрибає»? До речі, Наталія Мосейчук теж вдала, що не розуміє, про що мова і не стала допитуватись подробиць. В іншому інтерв’ю – «Економічній правді» у 2021 році Поворознюк заявив, що має чотири судимості.
То за що ж був судимий Поворознюк утретє та вчетверте? І чому він мовчить про цю судимість? Причому, говорячи про свої судимості, Олександр Поворознюк явно плутається. На перший погляд, складається враження, що він просто підсумовує статті КК, які ставилися йому за провину, і каже, що це і є кількість судимостей. Однак людина, яка хоч один раз зіткнулася із законом, ніколи не сплутає кількість статей, за якими вона судима, з кількістю судимостей: скільки б статей КК не ставилося перед людиною під час суду – хоч одна, хоч десять, судимість буде одна. Простіше кажучи, кількість судимостей – це кількість "ходок".
І тут в Олександра Григоровича щось не зростається з арифметикою. Як і з тим, за що він таки був судимий. Тому що видання «Гордон» стверджує, що серед статей, за якими був судимий Поворознюк, є й судимість 1998 року за статтею 101 тогочасного КК (тяжкі тілесні ушкодження). І це вже ніяк не могло статися в армії. Це вже епізод тієї біографії, яку намагається приховати Олександр Поворознюк.
Щодо судимості, яку Поворознюк заробив в армії, тут теж не все так гладко, тому він сам говорить про неї по-різному: «І в армії була судимість: у бушлаті було холодно, і я кілька дублянок накрав, надіслав їх додому».
Не сходиться й офіційна біографія Олександра Поворознюка із прозою життя. Дивіться самі – ось він простий водій «Сільгосптехніки», а ось уже – бізнесмен-аграрій.
Причому «піднявся» він на кредит, який взяв у банку «чесне слово», без застави та забезпечення». Прикро, що матеріал із цим відвертим маренням опублікувало таке шановне видання, як «Економічна правда». Щоправда, журналіст, який брав інтерв’ю у Поворознюка, явно натякнув, що не вірить його словам, але з пісні слів не викинеш:
Який саме банк був такий щедрий – Поворознюк не уточнює. Каже лише, що той був державний. Можна здогадатися, який саме. А те, чому у банку повірили «чесному слову» Поворознюка, теж пояснюється просто – він уже на той час мав дуже специфічну репутацію на Кіровоградщині, де все це й відбувалося. До того ж за спиною у нього стояв співробітник КДБ СРСР Сергій Ганжа, який на той час став офіцером СБУ. Згодом Сергій Ганжа став начальником Управлінь СБУ у Київській області, за Януковича його призначили начальником СБУ із захисту державності. Іронія в тому, що Ганжа разом із Януковичем втік до Росії. Нині ж є «начальником комітету держбезпеки Запорізької області» у складі російських окупаційних сил.
Повну історію співпраці Поворознюка та Ганжі можна прочитати тут, ми ж згадуємо про неї тому, що те, що говорить про себе Олександр Поворознюк, явно не сходиться з дійсністю. Насправді – це звичайний бандюган розливу дев’яностих, який «піднявся» на розкраданні держави. У тому числі й фондів Держрезерву, звідки Поворознюк крав ту саму солярку, яку потім продавав у борг сільгосппідприємствам, які згодом і відбирали за борги. Той факт, що правоохоронці Кіровоградської області у цьому брали активну участь, викликає сумніви хіба в інопланетян. Утім, надсилаємо до матеріалу Гордона, про який згадувалося вище. Ми ж наведемо ще один шматочок його біографії Поворознюка, який не менш цікавий, хоч уже й не з погляду кримінальщини, а швидше психіатрії:
Спробуйте пошукати у списку державних нагород «Орден Святого Станіслава». Там його нема. Тому що це «нагорода» від такого собі Павла В’ялова, відомого як «Великий Магістр Капітула Міжнародного Ордену Святого Станіслава». Це – масонська ложа, до якої входять найвищі керівники України, серед яких і покійний Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і керівники СБУ, МВС, Генпрокуратури. Діяльність цього ордену викликала неодноразові скандали, але все закінчилося нічим. Ось що про це говорив із парламентської трибуни один із батьків-засновників нашої країни Левко Лук’яненко: «На чолі української держави стоять люди, які керуються не національною ідеєю, а принципами масонства». Координується діяльність цього «ордена» з Росії, боротися з якою так затято закликає кавалер «Ордену Святого Станіслава» та водночас «генерал-майор українського козацтва» Олександр Поворознюк.
Все це не завадило Олександру Поворознюку стати постійним героєм сюжетів «Єдиного телемарафону» та улюбленцем пропагандистки Наталії Мосейчук, яка випустила двогодинне інтерв’ю під назвою «Поворознюк – танк!» із цим вельми неоднозначним українським медіаперсонажем. Хоча точніше було б назвати це інтерв’ю «Поворознюк – Папа», оскільки саме під цією прізвисько Олександр Поворознюк відомий у кримінальних колах. Утім, щоб не повторюватись, знову відправляємо читачеві до матеріалу Гордона. Там багато цікавого про те, що робить Поворознюк у своїй вотчині.
Але весь цей бекграунд не став на заваді партії «Слуга народу», яка не тільки прийняла до своїх лав Олександра Поворознюка, а й зробила його головою своєї районної організації в Петрівському районі Кіровоградської області. Щобільше – у 2023 році про Поворознюка державним коштом збиралися зняти фільм. Ціна питання – 33,6 мільйона гривень. І лише медійний скандал змусив відмовитися від витівки. Утім, Поворознюк із фавору при владі не випав. Можливо, тому (зокрема), що активно паплюжить у своїй матерній манері її конкурентів.
Втім, про це також неодноразово писали. Тож не варто повторюватися. З останніх публікацій про Олександра Поворознюка, мабуть, варто згадати матеріал на російському сайті. Який, звісно, не покажуть у «Телемарафоні», але він дуже яскраво характеризує цього улюбленця Наталії Мосейчук. Ось його заголовок: "Українського футболіста здали військкомам ТЦК після відмови продовжувати контракт". А ось скрин:
Ось так. Звичайно, футболісти, як і решта громадян України, мають рівні обов’язки щодо служби у ЗСУ. Але те, що зробив Поворознюк, називається підлістю. До речі, він сам 1971 року народження, тобто цілком підлягає мобілізації. Ходить у військовій формі, має у своєму володінні зареєстрований автомат та є, як ми пам’ятаємо, «генерал-майором українського козацтва». Але відправляє замість себе служити тих, хто не сподобався. А сам стріляє з автомата у мирних жителів свого району. Про це теж писали та знімали сюжети, тож повторюватися не варто.
Мабуть, єдине, що ще варто сказати про Олександра Поворознюка, то це процитувати сайт «Миротворець», куди Олександр Поворознюк потрапив ще у грудні 2022 року: «Мародер. Злодій». Напевно, ці слова найточніше характеризують цього українського недожириновського.
Распечатать
